Автор Тема: До вогню...  (Прочитано 4058 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн vladikgadik

  • Решительный
  • *
  • Сообщений: 40
  • Репутация +1/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
До вогню...
« : 26 Сентябрь 2012, 11:06:59 »
Місяць з’явився з-за лісу. Назар ще не спав, дивився в вікно. Слухав, як вітер шумить травами. Вікно було привідчинене, він чув п’янкий запах поля. Тиша. Назар слухав її лише деколи сова крикне своє ”Уху” і все. Хатина стояла на краю лісу, вона була старенькою, дах тік де-не-де, але для літа – саме те. Назар випасав овець. Сон ніяк не міг скорити його. Чи він уже спав? А це був лише сон. Скрізь тишу він чув пісню. Серце продовжувало веселу мелодію. Хлопець встав, відчинив вікно, старий механізм злегка поскрипував, вслухався в пісню. Мимоволі ноги понесли його в двір. Отара спала. Вітер ледь-ледь повівав, підхоплюючи вино трав. Пісня гучнішала. Назар озирнувся. Скрізь старі буки пробивалось мерехтіння полум’я. Сп’янілий від трав, засліплений місячним сяйвом він попрямував до лісу.
Чагарники заважали іти, навіщо тим людям чіпати ліс? Ось вони і захищали. Проте, розпізнавши хлопця, дали дорогу. Чаруюча пісня тягла його до вогнища-маяка; скільки не ішов, а полум’я не ставало ближчим. Дивно, а здавалося, що воно зовсім близько. Назар втратив лік часу, але ноги все ішли, голова не мала над ними влади, оскільки сама була під волею пісні. Він м’яко ступав по ковдрі з листя, що дерева сипали роками. Вогонь почав більшати… Чи те тільки здавалось? Раптово перед хлопцем відкрилася велика галявина, посередині якої палало величезне вогнище. Іскри, як мухи, кружляли десь там, вгорі, згасали, повертаючись на землю уже холодним попелом. Навколо багаття мерехкотіли якісь тіні, звідти і лилася дивна пісня, хлопець все не міг розібрати слів, здавалося, що ті, хто співав, не хотіли щоб хтось їх розумів. Тіні на мить зупинилися, але знову почали свій танок. Мелодія змінилась. Думки-іскри спалахували в Назара в голові, але вони були чужими, він боявся їх. Здалося? Вогнище запалало з новою силою. “Не бійся…виходь…іди до нас…приєднуйся…” – почало лунати в його голові. Страх зникав, ступив крок, на зустріч, відділившись від танка, вийшло дві тіні. Назар полинув до них. Місяць, що прийшов подивитися на дійство, світив як ніколи. В сяйві гостя хлопець побачив двох красунь, що поспішали до нього, в їх рухах була небачена легкість. Вони посміхалися, пронизували, як ніби оцінювали хлопця, поглядами карих очей. Мовчки підбігли, взяли хлопця за руки, сміючись повели до танка, він покірно ішов за ними, наповнювався їхньою енергією. Тінями були молоді хлопці та дівчата. Коли Назар ступив на світло: танок зупинився, пісня стихла. Дівчата відлетіли від нього, як ластівочки, пірнули до натовпу, звідки, як лебідь випливла вона: волосся нище пояса, голову величав вінок із квітів, а очі! Глибокі, як криниці, а в них ще більше ніж оте, полум’я… Назар чув, як палає з середини, як кіпить кров, серце все стукало в груди, прагнучи вирватись з середини.
-Я чекала тебе! Ми всі чекали тебе! – сказала вона, окинувши поглядом друзів.
Дівчата і хлопці завели нової. Вони кружляли парами. Назар і не помітив, як сам опинився в танку. Зорі танцювали разом з ними. Все дужче і дужче горіло багаття…
Соловей, хоча всю ніч допомагав, але не зміг порушити свою ранкову традицію. Тонка мелодія розлилася навколо, інші птахи лише слухали, зрідка намагаючись повторити, але втративши надію, замовкали. Ось і сонце, заспало, але що з того? Головне, що теплі промені вже лоскотали все навкруги. Легкий дим витав у повітрі, маленький слід величі природи.
Назар відкрив очі, ось вона, його нічна царівна. Вона ще спала, а він милувався, напевно він міг би дивитися на неї вічно. Ось і вона розплющила очі. Посміхнулася.
- Не втік… – вона піднялася.
- Іди за мною… – простягнула руку, він узяв.
- Ходімо.
Світ - це великий театр, в якому ми всі актори, але актори, що самі пишуть собі сценарій для вситави...

Оффлайн olegvolohov

  • Заинтересованный
  • *
  • Сообщений: 23
  • Репутация +0/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
Re: До вогню...
« Ответ #1 : 25 Апрель 2013, 10:52:42 »
Написано весьма недурственно.увлекает!
Строчка за строчкой ложится на лист,
Я не писатель, и не публицист,
Приятно мне просто бывает порой,
Потешить свой разум занятной игрой.