Я вперше стану на коліна,
Нахилю голову свою,
Згадаю всі свої провини
І випущу скупу сльозу.
Я підведу поволі очі
І гляну боязко в твої.
Побачу в них як ти щоночі
Страждав й дивився в пустоту.
Я попрошу в тебе прощення
За біль, за муки й гіркоту,
Почую лиш сумне зітхання
Й побачу усмішку сумну.
Я пригадаю всі хвилини,
Коли я мучила тебе…
(Продовжити)
І не було такої днини,
Щоб не брехала я про все…
Я зрадила тобі так просто,
І байдуже було мені…
А ти взяв й стрибнув з того мосту,
Що ледь виднівсь в далечині…
Я погубила твою долю…
І свою душу, мабуть, теж…
Я завдавала тобі болю,
А ти кохав мене без меж.
Тоді я з тебе насміхалась,
Трохи погралася –і все.
Чомусь тоді не здогадалась
До чого гра ця приведе…
А ти все знав, ти усе бачив
І зупинитися просив.
Нічого ти тоді не значив,
Для мене був просто ніким…
Я йшла від тебе й поверталась
З обіймів іншого назад…
На довго я не залишалась,
А ти страждав від моїх зрад…
І ось тепер, коли одна я
В кімнаті темній і пустій
Й тебе вже на землі немає,
Я згадую слова твої…
Я згадую усі страждання,
Яких завдала тобі я…
І це твоє сумне зітхання…
Це моя мука і біда…
Тебе я бачу в темноті,
Але ти вже поволі танеш…
Прошу, молю пробач мені,
Якщо хоч трохи ще кохаєш…
