Автор Тема: Час іде...  (Прочитано 2558 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн vladikgadik

  • Решительный
  • *
  • Сообщений: 40
  • Репутация +1/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
Час іде...
« : 11 Май 2012, 22:14:35 »
- Насть, привіт.
- Привіт.
- Можна я біля тебе сяду?
- Звичайно.
 Сонячна, весняна погода милувала душу, легенький теплий вітерець розвівав волосся. Влад відчував щось не звичайне, коли хочеться стрибати і радіти життю, а на противагу розум каже що нічого вже не вийде і не має причин для щастя.
 “Напевно вона думає чому я мовчу, чому не розповім щось. Та ні вона все розуміє, розуміє, що якби було хоч трішки більше часу, я б не мовчав ” – думав він, дивлячись на її волосся, захоплення наповнювало його.
 Настя дивилась в далечінь моря. Чайки літали десь далеко в небі, лише ледве було чутно їхні крики серед мелодії яку грало море, хвилі бились об каміння в безкінечному циклі. Готова була кинутись йому в обійми, відчути його тепло, відчути, як прискорено б’ється серце. Дівчина нещасна без кохання, що би вона не говорила іншим. Кохання – це те, з невеликого переліку, що може зробити нас щасливими.
 Море затихало, сонце вже завершувало свій шлях до горизонту. Залишався тиждень, вона не хотіла відчувати ще більшого болю, краще зачекати і тоді бути разом, це буде краще ніж дивитися йому в очі і бачити запитання, в ці великі закохані очі.
 Влад не міг уже терпіти і вирішив розірвати тишу, для нього це мовчання не було важким, він міг ось так дивитися на неї вічність, але хотів почути її голос.
- Ходімо, поїмо морозива.
- Пішли, – покірно сказала вона.
- У тебе красиві очі…
- Дякую, приємно.
Вони ішли по набережній, кілька солоних крапель потрапило на обличчя. Звернули на вулицю якою ходили до моря зі свого пансіонату. Дорога йшла круто вгору, дерева шовковиці, які росли по обидва боки давали приємну тінь вдень, вона рятувала туристів від палючого сонця, проте спека уже спала, ще трішки і потрібно буде повертатись. Ось уже магазинчик, вивіску неможливо було прочитати через товстий шар пилу. В магазині їх привітала приємна тітонька, вона була заклопотана своїми справами, але почувши скрип дверей підняла голову.
- Чого бажаєте?
- Пломбір, дві порції.
“Як я хочу залишитись” – все одна думка лізла в голову.
-  Тримайте, будь ласка…
-  Дякуємо.
 Знову скрип дверей. На вулиці ставало прохолодно.
-  Які квіти ти полюбляєш?
- Ромашки.
“Я подарую їй квіти, прокинусь зранку, зроблю приємне” – подумав він.
Смакуючи морозиво, та усміхнено передивляючись, нікуди не женучись, як ніби час в цьому місці став і не скорив тільки їх, вони попрямували до пансіонату. Влад все дивився в її блакитні очі.
2
Мм, знову це сонце…  –  з просоння сказав Влад і накрившись простирадлом, ще трішки вирішив поспати. Скоро вже було потрібно вставати, та іти на пляж.  Він це знав, тому сон його був недовгим. Влад встав з постелі і пішов в душ. Холодна вода приємно бадьорила.
 На відпочинок він приїхав зі своїм другом Ромою – це був приємний молодий чоловік, красивої зовнішності, він підкорив не одне жіноче серце. Ріс  бабусею та дідусем, батьки були розлучені, мати в Іспанії. Познайомились з Владом у школі – це був приватний заклад, там життя і здружило їх.
 Влад заварив кави. Снідати він не хотів, не було настрою. Приємний запах обіцяв хороший, свіжий день.
-О, привіт Ром, я к ніч?
-Привіт, та все як звичайно…
-Хм, що знову знайшов собі когось?
-Та так, це лише на кілька днів, звати Аліна, трішки молодша мене, брюнетка, напевно мріє про принца який би носив її на руках.
-Ти завжди оцінюєш їх як товар, зустрінеш колись ту перед якою не зможеш навіть слова сказати – посміхнувся  Влад.
- Зустріну… так і буде, не шукати ж собі дружину з десяти років, так як робиш ти.
- Я просто хочу бути щасливим все життя лише з однією людиною.
- Але хіба не на те вона молодість щоб прожити її в своє задоволення, і бути егоїстом?
- Ти правий, але тільки для себе, ну можливо ще для когось, але не для мене, я обрав собі таке життя.
- Навіщо нам ці роздуми зранку? Краще налий мені кави.
 Кава приємно розтікалася по тілу. Рома дістав з холодильника бутерброд і з апетитом почав їсти. Він любив Влада, той завжди міг щось порадити, хоча і не повністю розділяв його погляди на життя.
-Ну що, ідемо на пляж?
-Так ідем, уже набрид мені цей номер.
 Номер був на шостому поверсі пансіонату це була приємна квартира. З балкону відкривався красивий вид на місто, серед будиночків виглядали дерева. Друзі вийшли з пансіонату, їх засліпило яскраве сонце. Вони ішли вулицею донизу, ще мало хто з туристів повибирався зі своїх номерів. Але деякі уже ішли, так як і друзі, до моря. Біля них швидкою ходою пройшла дівчина, повернула голову, Влад її не знав, але Рома приємно посміхнувся, впізнавши його дівчина порівнялась з друзями і заговорила приємним голосом.
-Привіт – посміхнулась вона.
- Привіт, це мій друг Влад, пам’ятаєш я тобі про нього розповідав.
- О так, ти тільки про нього напевно і говорив – щиро посміхнулась вона, викликавши посмішку і в друзів.
- Я так зрозумів ти Аліна – посміхнувся Влад – Рома розповідав про тебе, як про доволі милу людину і його  слова підтвердились.
- Ой, дякую – рум’янець з’явився на її щічках.
- Я побігла, було приємно познайомитись, Ром, зателефонуєш мені, добре?
- Так – безтурботно відповів він…
3
Добре провівши час, друзі повернулися в пансіонат. Замовили обід, поївши кожен зайнявся своїми справами. Рома, домовившись про зустріч з Аліною, пішов. Влад вирішив просто пройтися вулицями міста. Настрій був хороший, але він не бачив її сьогодні і це його трішки засмучувало, хотілося провести весь час, який залишився з нею. Влад присів на лавочці біля пансіонату, чекав чогось. Листя шовковиці приємно переливалось, навіюючи сон. Думки літали десь далеко, десь там за морем.
- Привіт – прошепотів ніжний голос, Влад уже знав хто це.
Настя сіла поруч. Від неї пахло ромашками, вона сяяла свіжістю.
Це була та людина, яка до всього в житті відносилась з оптимістичною посмішкою.
- Ти колись думала про дітей?
- Мені ще рано про них думати, всьому свій час, ми ще занадто молоді.
- Хай буде так, мене часто відвідують думки про сімейне життя, напевно про це дійсно ще рано думати.
- Досить про це, я не прийшла по якісь ліричні розмови, Рома є в номері?
- Ні.
- Тоді ходімо, замовимо пляшечку шампанського, я хочу веселіших розмов.
- Ходімо.
 Настю вразило, що в номері де живуть хлопці може бути чисто. Вона очікувала чогось подібного до квартири холостяка де у повітрі літає душ, а на підлозі розкинуті пляшки з під пива.
 Шампанське було приємно холодними, вони переглядались, хотіли вгадати думки один одного.
-Я хочу танцювати – Настя закружляла, вона раділа життю,буденні турботи не хвилювали її. Вона була як маленька дівчинка, така ж чиста та світла.
 Влад дивився на неї, вона заповнювала порожнину в ньому. Він посміхався, її радість переходила і до нього. Настя припинила свій танець і вибігла на балкон, але в ній нічого не змінилось. Влад попрямував за нею.
- Скільки зірок на небі – промовила зачарована вона.
 Він мовчав.
- Думки, їх стільки ж багато в моїй голові.
- Не думай про майбутнє, краще живи тим що є.
- Але якщо пустити все за течією наш човен може розбитись об каміння.
- Ти боїшся смерті?
- Ні я боюся померти знаючи, що я втратила своє щастя. Краще сядемо, я хочу провести цей вечір з тобою.
 Вони сіли, прийшов час помовчати, Влад взяв її руку, вона поклала голову на його плече. Ніч була теплою, вони дивилися на зорі, нічого уже не хвилювало. Настя заснула. Він узяв її на руки, відніс на ліжко, укрив ковдрою. Влад ще довго дивився на неї. А потім пішов на балкон дивитися у небо.
4
 Був спекотний літній день. Звук потяга було чутно ще здалеку. Скоро вона побачить його, ще один момент. З потяга вийшов Рома, а де він? Рома побачив її, попрямував до неї, щось в його вигляді було дивним.
-Привіт, ось, це тобі… –  Рома дав їй листа. Вона вже знала від кого він.
 Розгорнула, хвилина, сльози упали на гарячий асфальт.
« Последнее редактирование: 17 Май 2012, 19:28:55 от vladikgadik »
Світ - це великий театр, в якому ми всі актори, але актори, що самі пишуть собі сценарій для вситави...

Оффлайн vladikgadik

  • Решительный
  • *
  • Сообщений: 40
  • Репутация +1/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #1 : 11 Май 2012, 22:15:17 »
Вибачте що на українській, надіюсь комусь сподобається...
Світ - це великий театр, в якому ми всі актори, але актори, що самі пишуть собі сценарій для вситави...

Оффлайн Kamio

  • Творец
  • *
  • Сообщений: 6167
  • Репутация +190/-0
  • Пол: Женский
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #2 : 11 Май 2012, 23:43:56 »
Эх, гдеж мои родовые корни, когда они так нужны... :(
Правила Форума (http://literat.su/index.php?topic=1185.0)
Помощь по форуму (http://literat.su/index.php?topic=3451.0)

Оффлайн Ирбис

  • Завсегдатай
  • *
  • Сообщений: 137
  • Репутация +10/-0
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #3 : 12 Май 2012, 03:33:33 »
Смысл в общих чертах понял).

Оффлайн vladikgadik

  • Решительный
  • *
  • Сообщений: 40
  • Репутация +1/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #4 : 12 Май 2012, 08:33:25 »
=)
Світ - це великий театр, в якому ми всі актори, але актори, що самі пишуть собі сценарій для вситави...

Оффлайн vladikgadik

  • Решительный
  • *
  • Сообщений: 40
  • Репутация +1/-0
  • Пол: Мужской
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #5 : 17 Май 2012, 19:38:18 »
Закончил..
Світ - це великий театр, в якому ми всі актори, але актори, що самі пишуть собі сценарій для вситави...

Оффлайн TruMination

  • Завсегдатай
  • *
  • Сообщений: 149
  • Репутация +7/-0
  • Пол: Женский
  • Жизнь довольно проста,если смотреть из будущего
    • Просмотр профиля
Re: Час іде...
« Ответ #6 : 23 Ноябрь 2012, 21:53:25 »
я могла бы перевести так кк знаю оба языка, если нужно, обращайтесь)
Ангел во плоти демона

Саш_а

  • Гость
Re: Час іде...
« Ответ #7 : 02 Декабрь 2015, 12:16:24 »
Уважаемая, будьте любезны не оставлять свои стихи в чужих авторских темах. Kamio
« Последнее редактирование: 02 Декабрь 2015, 22:55:37 от Kamio »